Летела ворона по-над морем, смотрит — рак лезет; хап его и понесла в лес, чтобы, усевшись где-нибудь на ветке, хорошенько закусить.

Видит рак, что приходится пропадать и говорит вороне: «Эй, воро́но, воро́но! Знав я твого́ батька и твою матір — славні люди були!» — «Угу!» — ответила ворона, не раскрывая рта.

«І братів і сестер твоїх знав, що́ за добрі люди!» — «Угу!» — «Та вже хоч вони і гарні люди, а тобі не рівня. Мені здається, що й на світі нема розумнішого над тебе». — «Эге!» — крякнула ворона во весь рот и упустила рака в море.