Кобиляча голова - 99 (украинский язык)

Як був дід да баба, да у їх було дві дочки́: одна дідова, а друга бабина. У діда була дочка́ така, що всегда рано уставала да усе робила, а бабиній як би нічо́го не робить! Ото раз баба послала їх на попряхи: «Ідіть же, — гово́рить, — да щоб мені багато напряли». Дідова дочка до світа встала да усе пряла, а бабина з вечора тільки як попряла трошки, да й не пряла більше.

Уранці, як світ став, пішли вони додому; треба їм було в однім місці через перелаз хліба не їла!».

От дід запріг кобилу да посадив дочку́ на віз, і сам сів, да і поїхали. їдуть лісом, аж там стоїть хатка на курячій ніжці. Дід узяв дочку́ да й повів у хату, а хата була одчи́нена, тут, а я піду, дровець нарубаю, щоб було чим кашу зварить». Да сам пішов з хати да й поїхав, тільки прив’язав до оконниці колодочку.

Колодочка стукне, а дочка́ і каже. «Се мій батенька дровця рубає!» Коли стукотить, гуркотить. Вона положила. «Дівчино, дівчино! Укрий мене». Вона і укрила. «Дівчино, дівчино! Улізь же мені у праве ухо, а у ліве вилізь».

Вона як вилізла із ушей, дак стала така хоро́ша, що кра́щої немає. Зараз стали і лакеї, і коні, і коляска; вона сіла у коляску да й поїхала до батька. Приходить у хату, а батько її не пізнав; а послі вона їм розказала, що з нею було. От баба уп’ять пристала до діда: «Вези і мою дочку́ туда, куда свою возив».

Дід і бабину туда ж одвіз і, посадивши у хаті, велів себе ждать, покіль він нарубає дров. Тільки та пождала трошки, начала плакать, що сама осталась у лісі: аж оп’ять стукотить, гуркотить кобиляча голова: «Хто в моїй хаті, одчини!» — «Не велика пані, і сама одчиниш», — каже дівчина. «Дівчино, дівчино! Пересади мене через поріг». — «Не велика пані, і сама перелізеш». — «Дівчино, дівчино! Постели мені постіль». — «Не велика пані, і сама постелиш». — «Дівчино, дівчино! Положи мене на піл». — «Не велика пані, і сама ляжеш». — «Дівчино, дівчино! Укрий мене». — «Не велика пані, і сама укриєшся».

Тогді кобиляча голова схватилась и з’їла бабину дочку́, да кісточки баба її, то вона оп’ять і прибіжить. Тільки баба і гово́рить дідові: «Поїдь да подивись, що там із моєю дочко́ю робиться». От дід поїхав і привіз у торбинці кісточки, дак баба розсердилась да собачку і убила.